ПР як чинник стимулювання інноваційних процесів. Як пр

БЕСПЛАТНО ответим на Ваши вопросы
По лишению прав, ДТП, страховом возмещении, выезде на встречную полосу и пр. Ежедневно с 9.00 до 21.00
Москва и МО +7 (499) 938-51-97
С-Петербург и ЛО +7 (812) 467-32-86
Бесплатный звонок по России 8-800-350-23-69 доб.418

Главная :: KakProsto.ru: как просто сделать всё

Группы в соцсетях:

Powered by

Размещенные на сайте материалы, включая статьи, могут содержать информацию, предназначенную для пользователей старше 18 лет, согласно Федерального закона №436-ФЗ от 29.12.2010 года "О защите детей от информации, причиняющей вред их здоровью и развитию". 18+.

www.kakprosto.ru

Як правильно скорочувати слово «проспект»?

  • Правильно Скоротити слово quot; проспектquot; при написанні адреси - або quot; пр - тquot ;, або quot; пр - ктquot ;. При скороченні quot; пр.quot; можна прийняти це скорочення як quot; проездquot;. наприклад. У правилах написання адрес чтко зазначено, що обов'язковим умовою буде використання загальноприйнятих скорочень.

  • Слово проспект можна скорочувати двояко: правильно буде просп. и ін Це загальновживані скорочення.

    Скорочення слів грунтується на тому принципі, що залишилася після усічення частина не повинна ускладнювати читання і викликати двоякого розуміння, а повинна легко відновлювати повне слово.

  • Навіщо винаходити велосипед, правильно неправильно. Всі вже давно визначено і продумано за нас. Є офіційно затверджені з травня 2005 року Правила надання послуг поштового зв'язку, В яких чітко прописано як правильно скорочувати адреси

  • за правилами російської мови і загальноприйнятим правилам скорочень слово quot; проспектquot; потрібно скорочувати як ін. точка обов'язкове, тому що це не величина виміру. а для розуміння листонош та інших людей в даному випадку вистачить і двох букв

  • Думаю, що в цьому питанні потрібно довіритися табличка на будинках на якомусь центральному проспекті вашого міста і танцювати від цього. У Санкт-Петербурзі, наприклад, проспекти принаймні на покажчиках скорочувалися до quot; пр.quot;

  • Зустрічав у своєму житті всілякі скорочення даного слова. По-моєму, нічого очікувати грубою помилкою або моветоном, якщо ви у своїй кореспонденції скоротіть quot; проспектquot; наприклад до quot; пр.quot; Або quot; пр-тquot ;. Орієнтуйтеся на те, щоб листоноша вас зрозумів

  • Правильно скорочувати quot; ул.quot; і quot; пр.quot ;, а скорочення quot; пр-тquot; невірно в принципі, а quot; пр-ктquot; вірно орфографічно, але на практиці довго і від того мало бути застосовано.

    Так що коли пишете адресу на поштовому відправленні, скорочуйте слово проспект до quot; пр.quot;

  • Правильний варіант скорочення слова проспект пишеться як ін Допускається також варіант скорочення просп. Після скорочення даного слова обов'язково має бути крапка. Правильність скорочень заснована на тому, що вони повинні бути зрозумілі читачеві і не збігатися зі скороченнями інших слів.

  • Слово quot; проспектquot; правильно скорочувати ін

    Дуже часто по роботі доводиться стикатися з скороченням слова quot; проспектquot ;, і помічаю, що дуже багато в цьому скороченні роблять помилок, особливо не зрозуміло, коли такі помилки присутні на фірмових бланках у великих комерційних і державних підприємств.

    Найчастіше quot; проспектquot;скорочують як пр-т., Але це невірно!

  • З 2005 року у нас в країні мають силу нові

    Але фактично ці quot; Правила ... quot; повторюють те, що вже було затверджено ещ в 2000 році. Так ось, в quot; Правилах ... quot; чтко написано що слово проспект можна скорочувати тільки як пр-т.

  • Господа! Тоді як правильно скорочувати слово quot; проездquot ;? Все життя саме це слово скорочувалася як quot; пр.quot ;. Що за розумники сидять в нашому гособразе? Я тепер повинен думати, де я живу: на проспекті або проїзді ?. У мене і у дружини скорочення в паспорті quot; пр-тquot ;, а у сина quot; пр.quot ;. Це, скажу я вам, ні в які ворота!

  • info-4all.ru

    ПР ЯК ТЕОРІЯ НЕПРЯМОГО КОМУНІКАТИВНОГО ВПЛИВУ

    Паблик рилейшнз

    ПР ЯК ТЕОРІЯ НЕПРЯМОГО КОМУНІКАТИВНОГО ВПЛИВУ

    Паблік рилєйшнз можна розглядати як теорію непрямого і, отже, слабкого комунікативного впливу, на відміну від прямого і сильного впливу, яким є реклама чи пропаганда. Це немовби медикаментозне лікування, на відміну від хірургічного. Однак цей слабкий вплив посилюється при функціонуванні, оскільки здійснюється чітке визначення цільової аудиторії, для якої і готується це повідомлення. У цьому його суттєва відмінність від пропаганди, яка намагається “вистрелити” у всіх одразу. Пропаганда є саме силовим впливом, оскільки ми пам’ятаємо зібрання творів з продовженням Брежнєва і всезагальність його інших творів: “Цілина” не тільки звучала голосами народних артистів, а навіть у підсумку перетворилася на… балет. ПР стандартно відрізняють від реклами орієнтацією на захоплення безплатних сторінок газет.

    Відмінності ПР від реклами можна побачити і за сумами, що витрачаються. Кампанія за місце сенатора обходилася у США в 4 млн. доларів. У середньому сенатор представляє 5 млн. чоловік і обирається раз на шість років, що становить 12 центів на виборця за рік. Жодне рекламне повідомлення не може обійтися в суму 12 центів на людину за рік. Сума ця прозвучала в “ювілейній” бесіді членів Американської асоціації політичних консультантів на честь двадцятип’ятиріччя асоціації. Ми знову стикаємося з підтвердженням нашого розмежування на сильний і слабкий вплив.

    Фрейзер Зейтель вважає: для реклами характерним є контроль на ряді рівнів, що випливає із оплати цього процесу:

    Контроль того, що говориться;

    Контроль того, як це говориться;

    Контроль того, кому це говориться;

    Контроль, до певної міри, того, де це буде розміщено і коли буде в ефірі;

    Контроль частоти повтору.

    У цьому плані він протиставляє ПР рекламі: “Публічність (publicity), з іншого боку, не пропонує таких типів контролю. Зазвичай публічність може бути перевірено редакторами новин, які можуть вирішити, чи використати все повідомлення, частину його, чи нічого. Коли воно піде, хто побачить його, як часто воно буде використовуватися – всі ці фактори великою мірою залежать від редактора новин”.

    ПР як непрямий вплив посилюють себе і більш чіткою орієнтацією на роботу по всіх каналах, насамперед, по візуальному. В принципі, це новина для споживача, котрий вважає, що цей канал не є настільки інформативним і настільки автономним. Щодо змісту ПР не забувають про опору, до певної міри, на ірраціональні структури на зразок стереотипів та міфів. Ця опора на вже готове повідомлення і дає можливість “здешевляти” комунікативні процеси у ПР. Все приводить до того, що початкове слабке повідомлення виявляється вдало випущеним в ціль.

    Коли ми говоримо, що ПР – це і мистецтво, і наука, чи, як говорив Едвард Бернейс, мистецтво, застосоване до науки, ми стикаємося з тією ж проблемою, яка багато років тому була описана Отто Ранком щодо шкіл психоаналізу. Він вважав, що причинне пояснення добре діє назад, ми прекрасно можемо пояснити, чому це відбулося, проте значно складніше передбачити майбутню поведінку, оскільки на цьому шляху виникає безліч неконтрольованих явищ. До речі, і революцію він розглядав як варіант колективного неврозу.

    ПР володіють інструментарієм, який може бути використано як на добро, так і ні, тому дуже важливими є певні етичні параметри, яких необхідно дотримуватися професіоналам.

    IIP сьогодні – значною мірою наука майбутнього, оскільки вона покликана замінити багато наук ідеологічного профілю, що побутували в нашій частині світу. Однак неминучість її майбутнього успіху очевидна, бо великі маси людей принципово не можуть існувати поза реалізацією певних стабілізуючих тенденцій. Оскільки в натовпі дуже сильні негативізуючі, руйнівні тенденції, Карл Юнг написав:

    “Націонал-соціалізм був одним з тих психологічних масових феноменів, однією з тих спалахів колективного несвідомого, про які я не переставав говорити протягом приблизно двадцяти років. Рушійні сили психологічного масового руху за суттю своєю архетипові. У кожному архетипі є нижче і вище, зле й добре, тому він здатний приводити до діаметрально протилежних результатів. Із самого початку неможливо розібратися, чи буде він позитивним чи негативним”.

    ПР як наука слабкого комунікативного впливу відрізняється від сильного впливу за рядом параметрів. Спробуємо їх перелічити.

    І у гасла “Слава КПРС”, і у bigboard “Camel” спільне те, що основну функцію тут віддано не адресатові інформації, а адресанту, її творцю. На подібне висловлювання людина з натовпу немає можливості відповісти, за нею закріплено функцію споживача.

    Адресат може тільки суто фізично відключитися від сильного впливу, переключивши телепрограму чи перегорнувши сторінку з рекламою. Основним тут стає різке збільшення сили впливу. Наприклад, “Молода гвардія” стає фільмом, п’єсою, входить до шкільної програми.

    Сильний вплив не просто монологічний, а слабкий – діалогічний. Сильний вплив відрізняється позбавленням адресата комунікативних альтернатив, правильність, істинність зосереджено тільки на одному полюсі, інформація, одержувана адресатом, не потребує розширення, він її одержує стільки, скільки вважає за потрібне адресант.

    Як бачимо, всі ці параметри можна об’єднати таким чином. Сильний вплив передбачає кількісне вирішення проблеми як основного завдання, слабкий вплив базується, насамперед, на якісному вирішенні проблеми. Звідси виникають такі завдання ПР, що лежать у галузі більш точного визначення цільової аудиторії й відповідної їй побудови повідомлення, з одного боку, і відсилання до вже задіяних у свідомості стереотипів та міфів для посилення результату. У ПР, в принципі, і немає іншого шляху, як опора на вже діючі канали комунікативного впливу. В ці вже задіяні структури вносяться необхідні зміни, покликані перенацілити, переорієнтувати стереотипи, що зберігаються в головах у споживачів. Саме це дає можливість малому ходу викликати сильні наслідки, подібно до того, як гуси (малий хід) врятували Рим (великий результат).

    П’єр Бурдьє виступив із статтею “Громадської думки не існує”, в якій він показав швидше те, що опитування громадської думки саме часто підказує респонденту ту чи іншу відповідь. Він також звернув увагу на протиставлення масової і немасової культури: “Так само як “складне” мистецтво на противагу “легкому” мистецтву чи як еротизм на противагу “порнографії”, газети, що вважаються “якісними”, викликають таке ставлення до об’єкта, яке містить утвердження дистанції від нього, котре є утвердженням влади над об’єктом і, разом з тим, гідності суб’єкта, що зміцнюється в цій владі”.

    Такими, зорієнтованими на споживача, текстами сучасної культури є тексти масової культури (від коміксів до “мильних” опер). Зверніть увагу на різко зрослий візуальний компонент у них. Подібні типи комунікації піддавалися вивченню Умберто Еко, Робертом Ходжем і Гюнтером Крессом,

    Джоном Фіске. З погляду громадської думки значущими є спостереження Е. Ноель-Нойман.

    Значущою складовою такого масового спілкування є його гильне прагнення до однозначності. Висока художня культура, ні визначенням, створює неоднозначні тексти, через що можливе їх неоднозначне прочитання. Е. Ноель-Нойман пише про натовп: “Якщо у звичайних умовах індивід важко орієнтується, яка поведінка схвалюється, в масовій сцені це ясно як день”. І далі: “Становище індивіда в конкретному натовпі зовсім інше, ніж у прихованій масі. У спонтанному натовпі взагалі не вимагається звичайної ретельної перевірки індивідом, що можна чи потрібно публічно виявляти; основну пружину – страх перед ізоляцією – вимкнуто, індивід відчуває себе частиною цілого й може не боятися контрольної інстанції”.

    Аналізуючи комікси, Р. Ходж і Г. Кресс пишуть, що “візуальні тексти не меншою мірою, ніж вербальні, полегшують певні модельні судження і чинять опір іншим”. Дивлячись на тип малюнка в коміксі, вони приходять до висновку, що стиль свідомо зроблено “нереалістичним”. При цьому позитивних героїв зображено в більш реалістичній манері. Парадоксальним чином головні герої, будучи менш реалістично зображені, водночас володіють більш реалістичними мотивами і вчинками. Звідси випливає висновок: “гарні хлопці” змальовуються більш реалістично, щоб показати, що вони чужі для світу головних героїв.

    Свого часу Роман Варт проаналізував малюнки до еротичної “Історії О”. Основну комунікативну модель, закладену в цій серії малюнків, він побачив у тому, що О слухає і підкоряється, тому головним еротичним органом стає вухо. Тим самим виконується, в першу чергу, бажання автора, бажання глядача. Тобто чітко зайнято позицію глядача для досягнення ефекту масової культури.

    Така ж проблема можлива і в площині політичній, та ми ніколи до неї не доходимо, вимірюючи ставлення до тих чи інших ідей тільки в площині голосування виборців. Е. Ноель-Нойман спробувала опуститися безпосередньо на рівень прибічників партії, перевіряючи їхній ступень включеності. Як відповідь на запитання “Що б Ви зробили для партії, яку вважаєте кращою?”, пропонувалися такі варіанти:

    Носив би значок;

    Прикріпив би символіку партії на автомобіль;

    Ходив би по домівках і агітував виборців підтримати партію;

    Повісив би плакат партії на стіні чи у вікні свого будинку;

    Розклеював би плакати партії;

    Говорив би про позицію цієї партії на зборах інших партій;

    Допоміг би в розповсюдженні агітаційних матеріалів.

    Якщо суто статистичний підхід нічого не давав, то це психологічне ставлення давало можливість побачити приховані тенденції. Депресія в рядах прибічників партії давала серйозні передбачення на майбутній розвиток подій. Велике число активних прибічників приводять партію на грань поразки.

    Ще однією цікавою характеристикою стало бажання прибічників говорити про свою партію. Оскільки є тенденції, що чоловіки охочіше жінок обговорюють неоднозначну тему, а молоді охочіше старих, на це ж впливає і рівень освіти, то виникло таке зауваження: “Фракція, яка вміє залучити на свій бік більше молоді й людей з більш високим рівнем освіти, спочатку має більше шансів на перемогу”. Другою тенденцією, яка впливає на нашу балакучість, є відчуття, що “ти вловив тенденцію, дух часу і йому відповідають власні переконання, що з тобою згодні найбільш сучасні, розумні чи просто кращі люди”. Це активно моделюється залученням саме до своєї партії відомих широкій публіці осіб. Якщо Микита Михалков йшов голосувати за Б. Єльцина, то Станіслав Говорухін – за Г. Зюганова. У Е. Ноель-Нойман готовність розмовляти також пов’язана з політичними перевагами. Так, наприклад, в 1972 р. 54% прибічників СПН віддали б перевагу обговоренню політики СПН і лише 44% прибічників ХДС/ХСС робили б те саме щодо своєї партії. Ще один висновок: у кожній групі населення прибічники панівної думки більш схильні говорити, ніж представники меншості. Е. Ноель-Нойман наводить таку таблицю бажання обговорювати політичні питання за часів В. Брандта (1972 р.):

    У поїзді охоче поговорили б з попутником

    Представники панівної більшості: прибічники В. Брандта, %

    Представники меншості: противники В. Брандта, %

    1

    2

    3

    Загалом

    49

    35

    Чоловіки

    57

    44

    Жінки

    42

    27

    Вікові групи

    16-29 років

    53

    43

    30-44 років

    47

    37

    45-59 років

    60 років і старші

    55

    30

    Освіта

    Народна школа

    45

    29

    Середня школа

    61

    51

    Професійна група

    Фермери

    39

    13

    Робітники низької кваліфікації

    40

    34

    Кваліфіковані робітники

    45

    30

    Службовці, державні чиновники нижчої і середньої ланки

    57

    43

    1

    2

    3

    Керівники, державні чиновники вищої ланки

    62

    47

    Самостійні підприємці, особи вільних професій

    55

    49

    Місто і село

    Села (менше 5 тис. мешканців)

    46

    28

    Малі міста (5-20 тис. мешканців)

    46

    42

    Середні міста (20-100 тис. мешканців)

    48

    40

    Великі міста (100 тис. мешканців і більше)

    54

    36

    Партійно-політична орієнтація

    Прибічники ХДС/ХСС

    46

    36

    Прибічники СПН

    52

    35

    У момент зміни тенденцій падає бажання говорити про свою партію (для нас це варіант КПУ): про СПН в 1974 р. хотіли говорити 54%, в 1976 р. – 48%.

    У цікавому тесті вересня 1976 р. пропонувалося дати відповідь на таке запитання: “Тут зображено машину із спущеним колесом. На її задньому склі – наклейка із закликом голосувати за партію, на жаль, уже неможливо розібрати, за яку. Як Ви вважаєте, із символікою якої партії небезпека одержати спущене колесо найбільша?” Це, до речі, гарний приклад тексту, коли підказування з боку того, хто запитує, мінімізоване.

    Опитування населення Німеччини дало такий результат:

    Населення загалом

    Прибічники ХДС/ХСС

    Прибічники СПН

    Прибічники СвДП

    ХДС/ХСС

    21

    28

    12

    21

    СПН

    9

    7

    11

    13

    СвДП

    1

    2

    X

    4

    НДП

    11

    10

    12

    10

    КПН

    9

    5

    14

    13

    НКП

    8

    9

    8

    2

    Не змогли відповісти

    45

    42

    4

    43

    Кількість опитаних

    546

    263

    238

    45

    Спіраль мовчання Е. Ноель-Нойман – це побоювання опинитися в ізоляції, що примушує людей мовчати чи підтримувати думку більшості. Засоби масової комунікації виконують у цьому плані одну з головних функцій. “Особлива роль у цьому процесі відводиться функції формулювання “порядок денний”, яку виконує громадська думка, озброївшись засобами масової інформації: чітко сформулювати, що актуально, до якого питання привернути загальну увагу. Завдяки засобам масової інформації ми можемо простежити, як нони впливають на уявлення індивіда, і зробити висновок, що можна говорити і робити, не потрапляючи в ізоляцію”.

    У процесі дослідження виник ще один феномен, який розкриває причини, за якими більшість може виявитися мовчазною: “зі зростанням рядів більшості її представники втрачають з часом здатність аргументувати свої переконання, не стикаючись з носіями інших поглядів”. У цілому теорія спіралі мовчання дістає в автора таке формулювання:

    “Теорія спіралі мовчання відштовхується від того, що суспільство погрожує ізоляцією, відторгненням індивідам, які відхиляються від консенсусу, і що, з іншого боку, індивіди мають страх перед ізоляцією. Цей страх побуджує їх постійно з’ясовувати, які думки і способи поведінки схвалюються, стверджуються чи не схвалюються, постійно викорінюються в їхньому оточенні. Якщо люди вважають, що відповідають консенсусу громадської думки, вони більш упевнені в собі й беруть участь в розмові, приватній чи публічній, демонструють свої переконання, наприклад, значками, наклейками, одягом та іншими доступними для публічного огляду символами. Якщо ж люди переконані, що їх меншість, вони стають обережними й мовчазними, посилюючи в громадськості враження слабкості свого табору, поки цей табір справді не скоротиться до малого твердого ядра, яке міцно тримається за попередні цінності, чи поки не буде оголошено табу на нього”.

    Ми розглянули деякі варіанти (в літературі, мистецтві й суспільстві) комунікативних структур, які зорієнтовані великою мірою на адресата. Подібні структури ми б хотіли позначити як орієнтовані комунікації, на відміну від комунікацій, характерних, наприклад, для пропаганди, коли наявний менш чіткий характер аудиторії через її масовий характер.

    Э. Ноэль-Нойман

    Общественное мнение. Открытие спирали молчания

    М.: Прогресс-Академия, 1996. – 352 с.

    Одна з перших сучасних робіт про масову свідомість, перекладена в СНД. Спіраль мовчання, запропонована автором, пояснює багато процесів масової свідомості. Людина, відчуваючи себе в меншості, не прагне до активної комунікативної позиції. Іноді таке відчуття меншості може штучно створюватися засобами масової комунікації. Одне з правил, винесених у заголовок глави, говорить: той, хто не знаходить своєї думки в масовій комунікації, німує. До числа прихованих функцій громадської думки автор відносить соціальний характер. Багато сторінок роботи присвячено історії вивчення громадської думки на Заході від самих її витоків. Перше вживання слова, що відсилає до громадської думки, автор датує 50 р. до н. е. – це лист Цицерона до свого друга Аттіка.

    Garth S. Jowett, Victoria O’Donnell Propaganda and persuasion

    Newburry Park etc.: Sage, 1992. – 294 p.

    Автори представляють два американських університети. їхня книга витримала вже кілька видань.

    Якщо ми ставимося до пропаганди зверхньо, то цього не можна сказати про західний світ. Автори розглядають історію пропаганди, пропаганду й психологічну війну, пропонують апарат для аналізу пропаганди.

    Одна з глав розглядає три конкретні ситуації: Другу світову війну, пропаганду антикуріння і війну в Перський затоці. В останньому випадку окремі сторінки присвячено використанню метафор як з американської сторони, так і з боку Ipaку.

    predmety.in.ua

    ПР ЯК ТЕОРІЯ НЕПРЯМОГО КОМУНІКАТИВНОГО ВПЛИВУ

    Паблик рилейшнз

    ПР ЯК ТЕОРІЯ НЕПРЯМОГО КОМУНІКАТИВНОГО ВПЛИВУ

    Паблік рилєйшнз можна розглядати як теорію непрямого і, отже, слабкого комунікативного впливу, на відміну від прямого і сильного впливу, яким є реклама чи пропаганда. Це немовби медикаментозне лікування, на відміну від хірургічного. Однак цей слабкий вплив посилюється при функціонуванні, оскільки здійснюється чітке визначення цільової аудиторії, для якої і готується це повідомлення. У цьому його суттєва відмінність від пропаганди, яка намагається “вистрелити” у всіх одразу. Пропаганда є саме силовим впливом, оскільки ми пам’ятаємо зібрання творів з продовженням Брежнєва і всезагальність його інших творів: “Цілина” не тільки звучала голосами народних артистів, а навіть у підсумку перетворилася на… балет. ПР стандартно відрізняють від реклами орієнтацією на захоплення безплатних сторінок газет.

    Відмінності ПР від реклами можна побачити і за сумами, що витрачаються. Кампанія за місце сенатора обходилася у США в 4 млн. доларів. У середньому сенатор представляє 5 млн. чоловік і обирається раз на шість років, що становить 12 центів на виборця за рік. Жодне рекламне повідомлення не може обійтися в суму 12 центів на людину за рік. Сума ця прозвучала в “ювілейній” бесіді членів Американської асоціації політичних консультантів на честь двадцятип’ятиріччя

    асоціації. Ми знову стикаємося з підтвердженням нашого розмежування на сильний і слабкий вплив.

    Фрейзер Зейтель вважає: для реклами характерним є контроль на ряді рівнів, що випливає із оплати цього процесу:

    Контроль того, що говориться;

    Контроль того, як це говориться;

    Контроль того, кому це говориться;

    Контроль, до певної міри, того, де це буде розміщено і коли буде в ефірі;

    Контроль частоти повтору.

    У цьому плані він протиставляє ПР рекламі: “Публічність (publicity), з іншого боку, не пропонує таких типів контролю. Зазвичай публічність може бути перевірено редакторами новин, які можуть вирішити, чи використати все повідомлення, частину його, чи нічого. Коли воно піде, хто побачить його, як часто воно буде використовуватися – всі ці фактори великою мірою залежать від редактора новин”.

    ПР як непрямий вплив посилюють себе і більш чіткою орієнтацією на роботу по всіх каналах, насамперед, по візуальному. В принципі, це новина для споживача, котрий вважає, що цей канал не є настільки інформативним і настільки автономним. Щодо змісту ПР не забувають про опору, до певної міри, на ірраціональні структури на зразок стереотипів та міфів. Ця опора на вже готове повідомлення і дає можливість “здешевляти” комунікативні процеси у ПР. Все приводить до того, що початкове слабке повідомлення виявляється вдало випущеним в ціль.

    Коли ми говоримо, що ПР – це і мистецтво, і наука, чи, як говорив Едвард Бернейс, мистецтво, застосоване до науки, ми стикаємося з тією ж проблемою, яка багато років тому була описана Отто Ранком щодо шкіл психоаналізу. Він вважав, що причинне пояснення добре діє назад, ми прекрасно можемо пояснити, чому це відбулося, проте значно складніше передбачити майбутню поведінку, оскільки на цьому шляху виникає безліч неконтрольованих явищ. До речі, і революцію він розглядав як варіант колективного неврозу.

    ПР володіють інструментарієм, який може бути використано як на добро, так і ні, тому дуже важливими є певні етичні параметри, яких необхідно дотримуватися професіоналам.

    IIP сьогодні – значною мірою наука майбутнього, оскільки вона покликана замінити багато наук ідеологічного профілю, що побутували в нашій частині світу. Однак неминучість її майбутнього успіху очевидна, бо великі маси людей принципово не можуть існувати поза реалізацією певних стабілізуючих тенденцій. Оскільки в натовпі дуже сильні негативізуючі, руйнівні тенденції, Карл Юнг написав:

    “Націонал-соціалізм був одним з тих психологічних масових феноменів, однією з тих спалахів колективного несвідомого, про які я не переставав говорити протягом приблизно двадцяти років. Рушійні сили психологічного масового руху за суттю своєю архетипові. У кожному архетипі є нижче і вище, зле й добре, тому він здатний приводити до діаметрально протилежних результатів. Із самого початку неможливо розібратися, чи буде він позитивним чи негативним”.

    ПР як наука слабкого комунікативного впливу відрізняється від сильного впливу за рядом параметрів. Спробуємо їх перелічити.

    І у гасла “Слава КПРС”, і у bigboard “Camel” спільне те, що основну функцію тут віддано не адресатові інформації, а адресанту, її творцю. На подібне висловлювання людина з натовпу немає можливості відповісти, за нею закріплено функцію споживача.

    Адресат може тільки суто фізично відключитися від сильного впливу, переключивши телепрограму чи перегорнувши сторінку з рекламою. Основним тут стає різке збільшення сили впливу. Наприклад, “Молода гвардія” стає фільмом, п’єсою, входить до шкільної програми.

    Сильний вплив не просто монологічний, а слабкий – діалогічний. Сильний вплив відрізняється позбавленням адресата комунікативних альтернатив, правильність, істинність зосереджено тільки на одному полюсі, інформація, одержувана адресатом, не потребує розширення, він її одержує стільки, скільки вважає за потрібне адресант.

    Як бачимо, всі ці параметри можна об’єднати таким чином. Сильний вплив передбачає кількісне вирішення проблеми як основного завдання, слабкий вплив базується, насамперед, на якісному вирішенні проблеми. Звідси виникають такі завдання ПР, що лежать у галузі більш точного визначення цільової аудиторії й відповідної їй побудови повідомлення, з одного боку, і відсилання до вже задіяних у свідомості стереотипів та міфів для посилення результату. У ПР, в принципі, і немає іншого шляху, як опора на вже діючі канали комунікативного впливу. В ці вже задіяні структури вносяться необхідні зміни, покликані перенацілити, переорієнтувати стереотипи, що зберігаються в головах у споживачів. Саме це дає можливість малому ходу викликати сильні наслідки, подібно до того, як гуси (малий хід) врятували Рим (великий результат).

    П’єр Бурдьє виступив із статтею “Громадської думки не існує”, в якій він показав швидше те, що опитування громадської думки саме часто підказує респонденту ту чи іншу відповідь. Він також звернув увагу на протиставлення масової і немасової культури: “Так само як “складне” мистецтво на противагу “легкому” мистецтву чи як еротизм на противагу “порнографії”, газети, що вважаються “якісними”, викликають таке ставлення до об’єкта, яке містить утвердження дистанції від нього, котре є утвердженням влади над об’єктом і, разом з тим, гідності суб’єкта, що зміцнюється в цій владі”.

    Такими, зорієнтованими на споживача, текстами сучасної культури є тексти масової культури (від коміксів до “мильних” опер). Зверніть увагу на різко зрослий візуальний компонент у них. Подібні типи комунікації піддавалися вивченню Умберто Еко, Робертом Ходжем і Гюнтером Крессом,

    Джоном Фіске. З погляду громадської думки значущими є спостереження Е. Ноель-Нойман.

    Значущою складовою такого масового спілкування є його гильне прагнення до однозначності. Висока художня культура, ні визначенням, створює неоднозначні тексти, через що можливе їх неоднозначне прочитання. Е. Ноель-Нойман пише про натовп: “Якщо у звичайних умовах індивід важко орієнтується, яка поведінка схвалюється, в масовій сцені це ясно як день”. І далі: “Становище індивіда в конкретному натовпі зовсім інше, ніж у прихованій масі. У спонтанному натовпі взагалі не вимагається звичайної ретельної перевірки індивідом, що можна чи потрібно публічно виявляти; основну пружину – страх перед ізоляцією – вимкнуто, індивід відчуває себе частиною цілого й може не боятися контрольної інстанції”.

    Аналізуючи комікси, Р. Ходж і Г. Кресс пишуть, що “візуальні тексти не меншою мірою, ніж вербальні, полегшують певні модельні судження і чинять опір іншим”. Дивлячись на тип малюнка в коміксі, вони приходять до висновку, що стиль свідомо зроблено “нереалістичним”. При цьому позитивних героїв зображено в більш реалістичній манері. Парадоксальним чином головні герої, будучи менш реалістично зображені, водночас володіють більш реалістичними мотивами і вчинками. Звідси випливає висновок: “гарні хлопці” змальовуються більш реалістично, щоб показати, що вони чужі для світу головних героїв.

    Свого часу Роман Варт проаналізував малюнки до еротичної “Історії О”. Основну комунікативну модель, закладену в цій серії малюнків, він побачив у тому, що О слухає і підкоряється, тому головним еротичним органом стає вухо. Тим самим виконується, в першу чергу, бажання автора, бажання глядача. Тобто чітко зайнято позицію глядача для досягнення ефекту масової культури.

    Така ж проблема можлива і в площині політичній, та ми ніколи до неї не доходимо, вимірюючи ставлення до тих чи інших ідей тільки в площині голосування виборців. Е. Ноель-Нойман спробувала опуститися безпосередньо на рівень прибічників партії, перевіряючи їхній ступень включеності. Як відповідь на запитання “Що б Ви зробили для партії, яку вважаєте кращою?”, пропонувалися такі варіанти:

    Носив би значок;

    Прикріпив би символіку партії на автомобіль;

    Ходив би по домівках і агітував виборців підтримати партію;

    Повісив би плакат партії на стіні чи у вікні свого будинку;

    Розклеював би плакати партії;

    Говорив би про позицію цієї партії на зборах інших партій;

    Допоміг би в розповсюдженні агітаційних матеріалів.

    Якщо суто статистичний підхід нічого не давав, то це психологічне ставлення давало можливість побачити приховані тенденції. Депресія в рядах прибічників партії давала серйозні передбачення на майбутній розвиток подій. Велике число активних прибічників приводять партію на грань поразки.

    Ще однією цікавою характеристикою стало бажання прибічників говорити про свою партію. Оскільки є тенденції, що чоловіки охочіше жінок обговорюють неоднозначну тему, а молоді охочіше старих, на це ж впливає і рівень освіти, то виникло таке зауваження: “Фракція, яка вміє залучити на свій бік більше молоді й людей з більш високим рівнем освіти, спочатку має більше шансів на перемогу”. Другою тенденцією, яка впливає на нашу балакучість, є відчуття, що “ти вловив тенденцію, дух часу і йому відповідають власні переконання, що з тобою згодні найбільш сучасні, розумні чи просто кращі люди”. Це активно моделюється залученням саме до своєї партії відомих широкій публіці осіб. Якщо Микита Михалков йшов голосувати за Б. Єльцина, то Станіслав Говорухін – за Г. Зюганова. У Е. Ноель-Нойман готовність розмовляти також пов’язана з політичними перевагами. Так, наприклад, в 1972 р. 54% прибічників СПН віддали б перевагу обговоренню політики СПН і лише 44% прибічників ХДС/ХСС робили б те саме щодо своєї партії. Ще один висновок: у кожній групі населення прибічники панівної думки більш схильні говорити, ніж представники меншості. Е. Ноель-Нойман наводить таку таблицю бажання обговорювати політичні питання за часів В. Брандта (1972 р.):

    У поїзді охоче поговорили б з попутником

    Представники панівної більшості: прибічники В. Брандта, %

    Представники меншості: противники В. Брандта, %

    1

    2

    3

    Загалом

    49

    35

    Чоловіки

    57

    44

    Жінки

    42

    27

    Вікові групи

    16-29 років

    53

    43

    30-44 років

    47

    37

    45-59 років

    60 років і старші

    55

    30

    Освіта

    Народна школа

    45

    29

    Середня школа

    61

    51

    Професійна група

    Фермери

    39

    13

    Робітники низької кваліфікації

    40

    34

    Кваліфіковані робітники

    45

    30

    Службовці, державні чиновники нижчої і середньої ланки

    57

    43

    1

    2

    3

    Керівники, державні чиновники вищої ланки

    62

    47

    Самостійні підприємці, особи вільних професій

    55

    49

    Місто і село

    Села (менше 5 тис. мешканців)

    46

    28

    Малі міста (5-20 тис. мешканців)

    46

    42

    Середні міста (20-100 тис. мешканців)

    48

    40

    Великі міста (100 тис. мешканців і більше)

    54

    36

    Партійно-політична орієнтація

    Прибічники ХДС/ХСС

    46

    36

    Прибічники СПН

    52

    35

    У момент зміни тенденцій падає бажання говорити про свою партію (для нас це варіант КПУ): про СПН в 1974 р. хотіли говорити 54%, в 1976 р. – 48%.

    У цікавому тесті вересня 1976 р. пропонувалося дати відповідь на таке запитання: “Тут зображено машину із спущеним колесом. На її задньому склі – наклейка із закликом голосувати за партію, на жаль, уже неможливо розібрати, за яку. Як Ви вважаєте, із символікою якої партії небезпека одержати спущене колесо найбільша?” Це, до речі, гарний приклад тексту, коли підказування з боку того, хто запитує, мінімізоване.

    Опитування населення Німеччини дало такий результат:

    Населення загалом

    Прибічники ХДС/ХСС

    Прибічники СПН

    Прибічники СвДП

    ХДС/ХСС

    21

    28

    12

    21

    СПН

    9

    7

    11

    13

    СвДП

    1

    2

    X

    4

    НДП

    11

    10

    12

    10

    КПН

    9

    5

    14

    13

    НКП

    8

    9

    8

    2

    Не змогли відповісти

    45

    42

    4

    43

    Кількість опитаних

    546

    263

    238

    45

    Спіраль мовчання Е. Ноель-Нойман – це побоювання опинитися в ізоляції, що примушує людей мовчати чи підтримувати думку більшості. Засоби масової комунікації виконують у цьому плані одну з головних функцій. “Особлива роль у цьому процесі відводиться функції формулювання “порядок денний”, яку виконує громадська думка, озброївшись засобами масової інформації: чітко сформулювати, що актуально, до якого питання привернути загальну увагу. Завдяки засобам масової інформації ми можемо простежити, як нони впливають на уявлення індивіда, і зробити висновок, що можна говорити і робити, не потрапляючи в ізоляцію”.

    У процесі дослідження виник ще один феномен, який розкриває причини, за якими більшість може виявитися мовчазною: “зі зростанням рядів більшості її представники втрачають з часом здатність аргументувати свої переконання, не стикаючись з носіями інших поглядів”. У цілому теорія спіралі мовчання дістає в автора таке формулювання:

    “Теорія спіралі мовчання відштовхується від того, що суспільство погрожує ізоляцією, відторгненням індивідам, які відхиляються від консенсусу, і що, з іншого боку, індивіди мають страх перед ізоляцією. Цей страх побуджує їх постійно з’ясовувати, які думки і способи поведінки схвалюються, стверджуються чи не схвалюються, постійно викорінюються в їхньому оточенні. Якщо люди вважають, що відповідають консенсусу громадської думки, вони більш упевнені в собі й беруть участь в розмові, приватній чи публічній, демонструють свої переконання, наприклад, значками, наклейками, одягом та іншими доступними для публічного огляду символами. Якщо ж люди переконані, що їх меншість, вони стають обережними й мовчазними, посилюючи в громадськості враження слабкості свого табору, поки цей табір справді не скоротиться до малого твердого ядра, яке міцно тримається за попередні цінності, чи поки не буде оголошено табу на нього”.

    Ми розглянули деякі варіанти (в літературі, мистецтві й суспільстві) комунікативних структур, які зорієнтовані великою мірою на адресата. Подібні структури ми б хотіли позначити як орієнтовані комунікації, на відміну від комунікацій, характерних, наприклад, для пропаганди, коли наявний менш чіткий характер аудиторії через її масовий характер.

    Э. Ноэль-Нойман

    Общественное мнение. Открытие спирали молчания

    М.: Прогресс-Академия, 1996. – 352 с.

    Одна з перших сучасних робіт про масову свідомість, перекладена в СНД. Спіраль мовчання, запропонована автором, пояснює багато процесів масової свідомості. Людина, відчуваючи себе в меншості, не прагне до активної комунікативної позиції. Іноді таке відчуття меншості може штучно створюватися засобами масової комунікації. Одне з правил, винесених у заголовок глави, говорить: той, хто не знаходить своєї думки в масовій комунікації, німує. До числа прихованих функцій громадської думки автор відносить соціальний характер. Багато сторінок роботи присвячено історії вивчення громадської думки на Заході від самих її витоків. Перше вживання слова, що відсилає до громадської думки, автор датує 50 р. до н. е. – це лист Цицерона до свого друга Аттіка.

    Garth S. Jowett, Victoria O’Donnell Propaganda and persuasion

    Newburry Park etc.: Sage, 1992. – 294 p.

    Автори представляють два американських університети. їхня книга витримала вже кілька видань.

    Якщо ми ставимося до пропаганди зверхньо, то цього не можна сказати про західний світ. Автори розглядають історію пропаганди, пропаганду й психологічну війну, пропонують апарат для аналізу пропаганди.

    Одна з глав розглядає три конкретні ситуації: Другу світову війну, пропаганду антикуріння і війну в Перський затоці. В останньому випадку окремі сторінки присвячено використанню метафор як з американської сторони, так і з боку Ipaку.

    .

    school.home-task.com

    Імідж як базова категорія пр Імідж: історія та обсяги поняття

    Поняття «імідж» існує давно. Першими активно почали працювати з ним економісти, які займаються підприємництвом. Американський економіст К. Болдуінг в 60-х роках XX століття ввів у діловий обіг поняття «імідж» і обґрунтував його корисність для ділового успіху.

    Потім «імідж» як специфічний феномен був узятий на озброєння народжуваної політологією, фахівці побачили в ньому важливий напрям своєї роботи. Політологам відомі роботи Нікколо Макіавеллі «Государь» і Г. Лебона «Психологія соціалізму», в яких дано науково-прикладне обґрунтування практичної цінності цього феномена. Макіавеллі переконливо показав, яке значення для державної особи має володіння відповідною «личиною» (маскою), а Лебон інтерпретував сенс іміджування як засіб досягти політичного успіху завдяки ефекту «особистої чарівності».

    Психологічне обґрунтування іміджування стало об'єктом і предметом дослідження соціальних і політичних психологів. Володіючи знаннями законів процесу соціального сприйняття і суб'єктного усвідомлення зовнішнього образу, вони надали цій проблемі теоретико-прикладне обґрунтування.

    У царювання Єлизавети Петрівни існувала цензура на портрети імператриці. Найвищим указом було затверджено зразок її зображення живописцями. У 1886 році в Росії вийшла книга П. Мантегацца «Обличчя і вираз почуттів». У 1925 році в нашій країні була видана книга Б. Хатунцева «Про природу влади. Досвід дослідження соціально-психологічних основ влади», в якій особиста чарівність розглядалася як суб'єктивний засіб створення навколо себе ореолу, що сприяє тому, щоб підкоряти людей і отримувати їх визнання.

    У 70-х роках ХХ ст. імідж став згадуватися в СРСР у журнальних і, рідше, в газетних публікаціях як категорія негативна. Його розглядали в основному як маніпулятивний прийом буржуазної політики та засобів масової інформації, який використовується з метою ідеологічної обробки масової свідомості. Подібне ставлення до іміджу не сприяло об'єктивному інтересу до нього з боку радянських вчених. Однією зі спроб подолати таке ставлення до іміджу були в ті роки статті О. Феофанова у журналі «Питання філософії».

    У наш час імідж став ходовим товаром у всіх, сферах життєвої діяльності. На його придбання при проведенні виборчих заходів у країні витрачаються величезні кошти, які обчислюються десятками тисяч доларів. Підвищеним попитом імідж користується у сфері культури. Завдяки іміджу однією з розвинених сервісних індустрій стала політична й торгова реклама. Зростаючий попит на імідж породив нову професію – іміджмейкер. Це фахівець з конструювання іміджу особистості, ділових і політичних структур (напр., політичної партії чи громадської організації).

    Імідж: до проблеми визначення

    Імідж можна розглядати як індивідуальний вигляд або ореол, створюваний засобами масової інформації, соціальною групою або власними зусиллями особистості з метою залучення до себе уваги» (В. Шепель). Деякі вчені розглядають поняття імідж тільки стосовно організації. Маркетолог Ф. Котлер визначає імідж як «сприйняття компанії чи її товарів суспільством».

    Термін «імідж» походить від англійського слова image, яке перекладається як «образ». У свою чергу, воно походить від грецького слова imago (що також має значення «образ»), яке пов’язано з іншою лексемою – imirati, тобто імітувати. У науковому лексиконі поняття імідж з’явилося на початку 60-х років ХХ ст., а вітчизняна наука звернулася до нього приблизно в середині 90-х років. Незважаючи на порівняно невеликий термін існування, імідж став невід’ємною частиною постіндустріальної культури, у якій інформація є найважливішою цінністю і товаром водночас.

    Поняття імідж часто пов’язують із таким видом професійної діяльності, як ПР, яка «спрямована на встановлення взаєморозуміння та доброзичливих взаємовідносин між суспільними суб’єктами, в якості яких виступають окремі особистості, групи людей, суспільство в цілому, а також різноманітні організації та виробничі структури» (Л. Федотова). Але в деяких закордонних працях кінця 80-х років, присвячених ПР, автори не використовують термін імідж. Приміром, С. Блек використовує поняття «доброзичливе ставлення», «репутація», «реклама престижу». Д. Врог вживає термін «корпоративна ідентичність», яку він визначає як єдиний образ, який з метою справити враження єдності створює та демонструє в усіх своїх заявах і діях компанія чи організація.

    При конструюванні визначення поняття «імідж» варто враховувати такі взаємно протилежні категорії:

    1. Об'єктивне – суб'єктивне. Імідж може розумітися не тільки як певний зміст масової або індивідуальної свідомості, але і як набір атрибутів підприємства, його товарів і послуг, його рекламної продукції тощо (наприклад, логотип, слоган, відмінні риси ділової етики). При розробці поняття іміджу організації має бути вирішене питання про розрізнення цих двох значень і в термінологічному плані.

    2. Природне – штучне. Є два полярних уявлення про те, як створюється імідж організації. Перше: імідж складається доволі стихійно, як «природний» результат діяльності організації, як оцінка реальних характеристик процесів та продуктів цієї діяльності в соціальному середовищі. Друге: організація цілеспрямовано створює вигідний для себе імідж, використовуючи спеціальні соціопсихотехнічні засоби.

    3. Когнітивне – емоційне. В іміджі (як суб'єктивному утворенні) можуть виділятися когнітивні елементи (вербальні поняття, слухові, зорові та ін. образи) та емоційні елементи (почуття, переживання, афекти і т.п.) З цієї методологічної посилки випливає, що імідж є не тільки суб'єктивним, залежить виключно від індивідуальної або групової свідомості, не тільки штучно створений (за допомогою іміджмейкерів, ЗМІ або реклами), не тільки емоційний, чуттєвий (а саме це й впливаю з більшості визначень іміджу у вітчизняній літературі). Імідж формується, виходячи і з об'єктивних характеристик діяльності організації або окремої особи, він може складатися природним шляхом, у ході «еволюційного» розвитку організації або індивіда, і нести в собі значний обсяг раціонального. Звідси ясно, наскільки непросто дати визначення, яке задовольняє всім цим критеріям (Г. Почепцов).

    Підводячи підсумок вищеописаного, можна навести наступне визначення іміджу, запропоноване Г. Почепцовим: «імідж – це якийсь синтетичний образ, який складається у свідомості людей щодо конкретної особи, організації чи іншого соціального об'єкта, містить у собі значний обсяг емоційно забарвленої інформації про об'єкт сприйняття і спонукає до певного соціального поведінці».

    Увага до іміджу актуалізувалася в останні роки у зв'язку із загостренням проблеми вибору, що постала перед людьми (вибору товарів і послуг, політичних партій і громадських організацій, лідерів і керівників), і конкуренцією на різноманітних ринках – споживчому, політичному тощо. Щоб продати товар, послугу, залучити на свій бік виборця, щоб успішно конкурувати на ринку, фірма, громадська організація, університет або банк повинні створити собі відповідний імідж. Доцільний, адекватний імідж абсолютно необхідний для будь-якого виду соціальної діяльності, що підтверджує багаторічна практика.

    Саме тому в рамках традиційних наукових дисциплін – психології, економіки, соціології, політології – з'являються спеціальні науково-практичні галузі: теорія і практика реклами, public relations, іміджелогія та інші, основним предметом яких стає формування образів, у тому числі й соціальних образів. Оперуючи переважно в просторі символів, вони сприяють вирішенню завдань у реальному житті.

    studfiles.net

    Як-44Э / Як-44РЛД | MilitaryRussia.Ru — отечественная военная техника (после 1945г.)

    ДАННЫЕ НА 2012 г. (в работе)Як-44Э / Як-44РЛД

    Палубный самолет дальнего радиолокационного обнаружения и управления (ДРЛОиУ). Разработка самолета задана ОКБ А.С.Яковлева в 1979 г. Руководили созданием самолета в разные годы А.С.Яковлев, А.А.Левинских, С.А.Яковлев и А.Н.Дондуков, а с января 1991 г. и до закрытия проекта главный конструктор темы Як-44 - В.А.Митькин. Прообразом самолета послужил американский самолет ДРЛОиУ E-2C Hawkeye. К ноябрю 1979 г. ОКБ подготовило техническое предложение на проектирования самолета с базированием на сухопутных аэродромах или на палубе авианосца. Рассматривалось два варианта радиотехнического комплекса - "Факел", с размещением РЛС внутри фюзеляжа (в носу и в корме) и Э-700 с антенной кругового обзора на пилоне над фюзеляжем. В марте 1980 г. на совещании у Главкома ВМФ СССР С.Г.Горшкова принято решение о создании варианта с РТК "Факел". Для дальнейшего проектирования выбран второй вариант.

    Впервые самолет упомянут в ТТЗ на разработку ТАКР пр.11435 от ноября 1980 г. в качестве самолета радиолокационного дозора, входящего в состав авиакрыла авианосца. Позже, от выполнения этого ТТЗ отказались и в итоге самолет создавался для авиакрыла авианосца пр.11437 "Ульяновск". Вариант для аэродромного базирования позже планировалось поставлять и в ВВС.

    Фото на память после испытаний эксплуатации макета Як-44Э на ТАКР "Тбилиси" пр.11435, сенятбрь 1990 г. (http://forums.airbase.ru).

    Макет Як-44Э на летной палубе ТАКР "Тбилиси" пр.11435, сенятбрь 1990 г. (http://forums.airbase.ru).

    Полноразмерный макет самолета ДРЛОиУ Як-44Э ( http://militaryphotos.net).

    В марте 1983 г. из-за значительных проблем с созданием РКТ "Факел" разработка соответствующего варианта проекта самолета прекращена. В октябре 1984 г. в связи с отказом ВМФ от проекта палубного варианта самолета ДРЛОиУ Ан-71, продолжены работы над Як-44Э без подъемных двигателей, с турбовинтовентиляторными двигателями и с антенной РЛС Э-700 на пилоне над фюзеляжем самолета. Аванпроект нового варианта Як-44Э подготовлен в сентябре 1988 г. В январе 1989 г. принято Постановление Совмина СССР о создании многоцелевого самолета радиолокационного  дозора Як-44Э с РТК Э-700. Рабочее проектирование начато в июне 1989 г. Изготовлен полноразмерный конструктивно-технологический макет самолета и его модель в масштабе 1:5 для радиотехнических исследований. Для испытаний двигателя Д-27 был создан самолет-лаборатория Як-42ЛЛ. В 1988-1991 г.г. в ЦАГИ выполнены исследования по динамике палубного самолета Як-44РЛД и обеспечению безопасности при взлете с использованием трамплина.

    ЛИИ ВВС успешно провел на наземном испытательном комплексе в г. Саки в Крыму уникальный эксперимент по управлению предпосадочным маневрированием и посадкой группы из трех самолетов - двух МиГ-29 и одого Ан-24-имитатора Як-44Э - осуществляющих заход на посадку с заданным темпом. В январе 1990 г. состоялась защита эскизно-технического проекта и макета самолета Як-44Э. По основным ТТХ самолет существенно превосходил последние модификации единственного в мире корабельного самолета ДРЛО Е-2С «Хокай» с катапультным взлетом.

    Постройка опытных образцов самолета и его дальнейшее серийное производство планировались на Ташкентском авиационном заводе. В 1990 г. начата постройка первого летного образца. Кабина и средняя часть фюзеляжа изготовлялись опытным производством ОКБ им. А.С.Яковлева, обтекатель антенны строился совместно с Ульяновским авиационным производственным объединением, а крыло - на авиазаводе в Улан-Удэ. В том же 1990 г. было принято решение отработать транспортировку и хранение самолета на авианесущих кораблях с помощью упрощенного габаритно-весоваого макета самолета. Такой макет было решено построить на базе конструктивно-технологического макета самолета, защищенного в январе 1990 г. Доработка макета завершена ОКБ им.А.С.Яковлева в августе 1990 г. Макет был разобран и перевезен в Севастополь, где снова был собран на борту ТАКР "Тбилиси". Работы по оценке эксплуатационных характеристик самолета на борту ТАКР проводились в сжатые сроки в течение первой половины сентября 1990 г. Проверялись возможности буксировки и швартовки самолета на полетной палубе и в ангаре, накатывания на платформу подъемника и подъема на полетную палубу, спуска в ангар и установки на штатное место, сопряжение самолета с постами технического обеспечения в ангаре и на палубе. По окончании работ на ТАКР "Тбилиси" макет самолета вновь был перемещен в Москву в ОКБ Яковлева.

    В 1992 г. после развала СССР финансирование работ по Як-44Э прекращено на этапе постройки опытных самолетов для проведения испытаний. В преддверии авиасалона МАКС-1995 предполагался показ самолета на публике, но Министерство обороны запретило показ.

    Конструкция - самолет нормальной аэродинамической схемы, в палубном варианте - складные консоли крыльев и складывающийся пилон антенны РЛС. Хвостовое оперение двойное. В фюзеляже самолета оборудована рабочая кабина операторов, кондиционируемый отсек с оборудованием, отсек для отдыха на одного человека, санузел и буфет.

    Двигатели: - Вариант аванпроекта "Факел" (1979-1980 г.г.) - 2 х ТВД (размещение - под крылом) + 4 подъемных ТРД (размещение - в фюзеляже), испульзующихся только на взлете и посадке.

    - Як-44Э (проект 1984 г., окончательный вариант) - 2 х ТВВД Д-27 (турбовинтовентиляторные двигатели) разработки Запорожского машиностроительного КБ "Прогресс" (Украина). Использование ТВВД с повышенной тягой на взлетном режиме, а так же с учетом обдува крыла, позволило обеспечить трамплинный безкатапультный старт самолета с авианесущих кораблей. Мощность:- взлетная - по 13880 / 14000 л.с. (по разным данным)- крейсерская - по 6750 л.с.Длина двигателя - 4198 ммДиаметр винтовентилятора - 4.5 мКоличество лопастей винтовентилятора - 8+6Масса двигателя без винтовентилятора - 1650 кгУдельный расход топлива на крейсерском режиме - 0.17 кг/л.с. в часУдельный расход топлива на крейсерском режиме - 0.13 - 0,143 кг/л.с. в час

    Наземные испытания ТВВД Д-27 были проведены в 1988 г., а в 1990 г. он прошел комплекс исследований на летающей лаборатории Ил-76ЛЛ в ЛИИ ВВС в Раменском. Двигатель Д-27 имеет двухкаскадный компрессор, высокотемпературную камеру сгорания с равномерным полем температур на входе в турбину, трехвальную турбину с системой активного управления радиальными зазорами, широким использованием пространственного профилирования лопаточного аппарата и монокристаллическими рабочими лопатками, одноступенчатый малогабаритный дифференциальный редуктор со встроенным измерителем тяги, двухрядный винтовентилятор СВ-27, электронную систему управления типа FADEC. Винтовентилятор СВ-27 разработан и производится СКБМ (в настоящее время ОАО «НПП «Аэросила»») и является двухрядным, с противоположным направлением вращения рядов лопастей, флюгерно-реверсивным, автоматическим, соосным, оборудован электрической противообледенительной системой лопастей и обтекателя. Лопасти изготовлены из композиционных материалов. Редуктор ТВВД Д-27 разработан ЗМКБ «Прогресс» и производится Московским машиностроительным производственным предприятием (ММПП) «Салют».

    Испытания двигателя Д-27 с винтовентилятором в т.ч. для Як-44Э проводились на самолете-летающей лаборатории Як-42Э-ЛЛ борт №525 с одним двигателем Д-236 (Д-27 с уменьшенной размерностью). Первый полет Як-42Э-ЛЛ состоялся 15 марта 1991 г.ТТХ самолета (летные данные расчетные):Экипаж:- 4 чел (проект 1980 г.)- 6 чел (окончательный проект, 2 летчика, 4 оператора РЛС)

    Длина - 20.5 мРазмах крыла - 25.7 мВысота - 5.8 мГабариты со сложенным крылом и опущенным обтекателем РЛС - 20.5x12.5x5.7 мПлощадь крыла - 88 кв.мДиаметр фюзеляжа - 2.7 мДиаметр обтекателя РЛС - 7.3 м

    Масса взлетная максимальная - 40000 кг

    Скорость максимальная - 740 км/чСкорость крейсерская - 700 км/ч Скорость патрулирования:- 450 км/ч (проект 1980 г.)- 500-650 км/ч (окончательный проект)Скорость посадочная - 185 км/чПотолок практический - 13000 мПотолок патрулирования - 3000-11000 мДальность перегоночная - не менее 4000 кмПродолжительность патрулирования:- 5 часов (проект 1980 г.)- 3,6-6,5 часов (окончательный проект)Разбег - 150-200 м (с трамплином)Длина ВПП - не более 1350 м

    Оборудование: комплекс оборудования включает в себя совокупность информационно и информационно-управляющих систем, цифровых вычислительных средств, систем управления и индикации, связанных между собой мультиплексными каналами информационного обмена.

    Радиотехнический комплекс с РЛС кругового обзора Э-700Дальность обнаружения воздушных целей - 150-200 кмДальность обнаружения надводных целей - более 300 км

    Пилотажно-навигационный комплекс обеспечивает непрерывное автоматическое определение текущих координат по данным инерциальных систем с коррекцией по данным радиотехнических систем ближней, дальней и спутниковой навигации. ПНК обеспечивает формирование и отображение пилотажно-навигационной информации о состоянии самолетных систем и параметрах силовой установки на ЭЛТ-индикаторах.

    Комплексная система управления самолетом обеспечивает автоматическое самолетовождение в горизонтальной и вертикальной плоскостях по запрограммированному маршруту, автоматический заход на посадку по сигналам наземных (палубных) радиотехнических средств посадки, стабилизация заданных значений высоты, скорости, курса, крена, тангажа.

    Метеонавигационная РЛС обеспечивает индикацию информации о грозовых метеообразованиях и выдачу рекомендаций по оптимальному их облету.

    Бортовая автоматизированная система контроля обеспечивает контроль работоспособности и технического состояния систем и оборудования в полете, документирование результатов контроля и передача их по телеметрическим каналам связи на наземные станции технического базирования, контроль летно-эксплуатационных ограничений, поиск неисправностей, прогнозирование технического состояния, учет остатка ресурса систем и оборудования.

    Электродистанционная система управления (ЭДСУ) выполнена в виде комплексной аналого-цифровой системы управления самолетом и механизацией крыла с автономными рулевыми приводами, обеспечивающую полет при различных центровках самолета, связанных с разными вариантами оборудования и заправки топливом.

    Модификации:- Як-44Э / Як-44РЛД - палубный самолет ДРЛО, построен макет.

    - Як-44ПЛО - наименование условное, противолодочный самолет. Аванпроект самолета был создан не позже 1990 г. Техническое проектирование не велось. Предполагалось создание и корабельного и базового вариантов самолета.

    - Як-44Э наземный - вариант самолета ДРЛОиУ для аэродромного базирования планировалось поставлять в ВВС СССР. Проект самолета успешно защищен осенью 1991 г. У самолета значителдьно увеличено время патрулирования, улучшены ТТХ радиотехнического комплекса.

    - Як-44 пограничный / патрульный - модификация для контроля границы. Проектирование самолета числилось в плане работ ОКБ до 1994 г.

    - Як-44 транспортный - предполагалось создание модификации.

    - Як-44 спасательный - предполагалось создание модификации.

    Базирование: базирование палубного самолета ДРЛОиУ предполагалось на следующих кораблях:- ТАКР пр.11435 - согласно уточненным ТТЗ от ноября 1980 г. планировалось включить в состав авиакрыла самолеты РЛД типа Як-44 с базированием на палубе корабля, со стартом с трамплина и с посадкой с использованием аэрофинишеров. Позже, в 1985 г. предполагалось размещение самолета в составе авиакрыла в количестве 2-4 шт после завершения создания самолета.

    - авианосец пр.11437 "Ульяновск" - предполагалось использование в составе авиакрыла корабля 6 самолетов РЛД типа Як-44. Базирование на палубе и в ангаре корабля, старт с трамплина и с катапульты, посадка с использованием аэрофинишеров.

    Статус: СССР - построен только макет самолета.

    Источники:Ригмант В.Г. Отечественные самолеты и вертолеты ДРЛО. // Авиаколлекция №3 / 2009 г.

    militaryrussia.ru

    ПР як чинник стимулювання інноваційних процесів

    Тема 4. ПАБЛІК РИЛЕЙШНЗ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТА

    ФІНАНСОВІЙ СФЕРІ

    4.1. ПР як чинник стимулювання інноваційних процесів.

    4.2. ПР як засіб розв'язання проблем інвестиційної діяльності.

    4.3. Влив ПР на розвиток підприємництва.

    4.4. Особливості використання ПР у фінансовій сфері.

    ПР як чинник стимулювання інноваційних процесів

    Універсальність методології, спрямованість на впо­рядкування і розвиток відносин всередині організації, її взаємозв’язків із суб’єктами зовнішнього середовища обумовили важливу роль ПР в економічному житті. Багатолітня економічна практика свідчить, що ПР забезпечують узгодження інтересів, ефективну взаємо­дію між людьми, які утворюють керуючу і керовану підсистеми організації, є джерелом її внутрішньої ста­більності, водночас допомагають їй реалізувати свої інтереси у зовнішньому середовищі (розв’язання акту­альних проблем в органах влади, з місцевою громадсь­кістю, зміцнення ринкових позицій), що є чинником її конкурентоспроможності. Не менш ефективна така діяльність під час вирішення економічних питань на галу­зевому, регіональному, національному і транснаціо­нальному рівнях і у різних проблемних напрямах діяль­ності суб’єктів економіки.

    Об’єктивне скорочення можливостей економічного зростання за рахунок використання нових ресурсів спо­нукає суб’єктів економічної діяльності до інноваційно­го підходу в її організації, впровадження інновацій (лат. іn... і nоvatio — оновлення, зміна) — нових підхо­дів до конструювання, вироб­ництва, збуту товарів з метою здобуття переваг над конкурентами. Інновації істотно поліпшують структуру, якість виробництва і соціальної сфери завдяки комерційному використанню результатів наукових досліджень і розробок. їх наслід­ком є випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів (послуг).

    Інноваційні підходи застосовують і до суспільного розвитку, що є важливою умовою сучасного життя кра­їни. Отже, інноваційна складова політики держави, спрямована на створення фінансово-економічних, нау­ково-технічних і правових засад суспільного прогресу, має бути пріоритетною. Результатом здійснення курсу на інноваційний розвиток є органічне перетворення економіки. Відбу­вається це завдяки використанню нових джерел еконо­мічного зростання — наукових знань і високих техно­логій.

    Зорієнтована на інноваційний розвиток державна політика використовує різноманітні стимули іннова­ційної діяльності, передусім фіскальні, кредитні, амор­тизаційні тощо. Неувага до інноваційного розвитку зни­жує конкуренто­спроможність національної економіки на світовому ринку, суттєво загрожує національній без­пеці, бо її наслідком, як правило, є:

    Ø зниження конкурентоспроможності продукції;

    Ø науково-технологічне відставання від розвинутих країн;

    Ø стримування розвитку внутрішнього ринку високотехнологічних продукції і послуг;

    Ø незахищеність власного ринку від іноземної тех­нічної і технологічної експансій;

    Ø збереження недосконалих механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

    Ø скорочення попиту на науково-технічні кадри з боку наукових, конструкторських, технологічних уста­нов і підприємств;

    Ø збереження незадовільного рівня оплати наукової і науково-технічної праці, низький її суспільний пре­стиж;

    Ø міграція вчених, фахівців, кваліфікованої робо­чої сили за межі країни.

    Переорієнтація на інноваційний розвиток має перед­усім відбутися у свідо­мості керівників органів державної влади, галузей національної економіки, суб’єктів господарювання. У цій справі неабияку роль може відіграти цілеспря­мована ПР-діяльність, засобами якої доводять до суспільства інформацію про необхід­ність кардинальних змін у державній політиці щодо інноваційного розвитку. Оскільки становлення іннова­ційної моделі розвитку відбувається в результаті органіч­ного поєднання політичних, економічних, гуманітар­них, соціально-психологічних та інших чинників, то для його стимулювання послуговуються всіма її засобами.

    Основою інноваційного розвитку є наукова і техніч­на сфери. ПР-структури співпрацюють з науковими установами у поширенні відомостей про новини науки й техніки, використавши з цією метою систему інформа­ційних акцій. Тематика їх може стосуватися фундамен­тальних досліджень з важливих проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук; нових комп’ютерних засобів і технології інформатизації суспільства; ресур­созберігаючих технологій в енергетиці, промисловості й агропромисловому комплексі; новітніх речовин, мате­ріалів і технологій; проблем демографічної політики, збереження довкілля і сталого розвитку; діагностики і методів лікування найпоширеніших хвороб; розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства.

    Значними можливостями володіють ПР-фахівці у налагодженні відносин наукових установ з органами державної влади. Оскільки наука загалом фінан­суєть­ся з бюджету, науковці мають подбати про розкриття перед громад­ськістю, представниками органів влади значення науки у розвитку суспільства, ініціювати законодавче забезпечення наукової діяльності. Це стимулюватиме увагу суб’єктів економіки до впрова­дження інноваційних моделей розвитку, фінансуван­ня науково-дослідних, дослідно-конструкторських розробок. Внаслі­док такого підходу розширюється пошук джерел фінансування, впрова­джуються науко­ві відкриття, урізноманітнюються форми організації наукової діяльності, які потребують інформаційної підтримки.

    Використання рекомендацій науки у соціальній практиці відчутно стиму­лює розвиток суспільства, впровадження науково обґрунтованих управлінських рішень, сприяє уникненню при їх ухваленні випадково­сті. Тому сприяння реалізації досягнень науки в усіх сферах суспільного життя є важливим завданням ПР.

    Побутує думка, що в ринкових умовах виробник сам повинен шукати здатну забезпечити його потреби нова­цію. Та, як свідчить практика, суб’єкти ринку не зав­жди підтримують науку й освіту, оскільки нерідко спрямовані на ситуативні комерційні результати. Тому для втілення інноваційного проекту необхідно переко­нати в його перевагах потенційного споживача, партне­ра, інвестора. Без цього неможливо її «продати». У зв’язку з цим у світі сформувалася система науково технічного антрепренерства (франц. entrepreneur — підприємець) — підприємницька діяльність, метою якої є ефективна реалізація наукових досягнень. Просу­вання новинок відбувається і завдяки венчурним (англ. venture — ризикувати) фірмам — суб’єктам гос­подарювання, які спеціалі­зуються на реалізації неапробованих практикою технічних і технологічних новинок.

    У ринкових умовах бізнес, якому властиві висока гнучкість і готовність до ризику, може успішно взаємо­діяти з науковими колективами, які володіють новими ідеями і технологіями.

    До інноваційної інфраструктури, елементами якої є підприємства, органі­зації, установи, їх об’єднання, асо­ціації, що надають послуги із забезпечення інновацій­ної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційні, юридичні, освітні тощо), повинен увійти й паблік рилейшнз.

    Правильне використання ПР привертає увагу орга­нів влади, керівників бізнесу до інновацій, що відпо­відно відкриває ПР шлях на ринок інтелектуальної продукції. Та якщо науковець, керівник наукового закладу не володіє сучасними ринковими інстру­ментами, він має звертатися за допомогою до фахівців інших спеціальностей, у т.ч. ПР, які викори­стовують притаманні їх сфері засоби просування нау­кових ідей, розробок на ринок. Лише за таких умов інновації стануть елементом ринку. Особливо від ПР залежить реалізація соціально-гуманітарних науко­вих продуктів, оскільки природничі, технічні напря­ми частіше опиняються в полі зору інноваційно-рин­кових структур.

    Інноваційний розвиток передбачає формування інноваційної культури, яка характеризує рівень освіт­ньої, загальнокультурної і соціально-психологічної під­готовки особистості, суспільства до сприйняття і твор­чого втілення планів розвитку країни на інноваційних засадах, забезпечує розуміння нових ідей, готовність підтримувати прогресивне в усіх сферах життя. Своїм змістом вона відображає ціннісну орієнтацію людини, закріплену в знаннях, вміннях і навичках, мотивах, образах і нормах поведінки, тісно пов’язана з іннова­ційною свідомістю населення. Виявляється вона в кон­структивному ставленні людей до інновацій, що якісно змінюють трудовий процес, середовище проживання, суспільне життя загалом.

    Формування сучасної інноваційної культури від­бувається внаслідок удоско­налення системи освіти і підготовки кадрів, зорієнтованої на іннова­ційний розвиток; зміцнення правової бази; пожвавлення під­приємницької діяльності громадян; активізації гро­мадської думки, підвищення управлінської культури тощо.

    Одним з проблемно-тематичних напрямів участі ПР в інноваційному роз­витку є підвищення суспільного престижу наукової діяльності, для забезпе­чення якого потрібні відповідні законодавчі, організаційні, фінансо­ві та інші заходи. Та нерідко доводиться витрачати немало зусиль, щоб привернути увагу влади, громадсь­кості до цих проблем, переконати у необхідності ство­рення атмосфери розуміння суспільної значущості творчої праці. Забезпечити ефек­тивне впровадження інноваційних досягнень покликані засоби та інструмен­ти ПР.

    ПР-діяльність сприяє інтеграції науки у міжнарод­ному просторі. За своєю природою вона інтернаціо­нальна, непідвладна жорстким соціально-часовим, соціально-просторовим обмеженням. Правильно інтер­претувати основні якісні і кількісні характеристики науки можна за умови включення її у міжнародне спів­товариство. Попри те, інтелектуальний рівень кожної країни обумовлений її науковим потенціалом і стату­сом науки. Тому світова наукова спільнота шукає загальні підходи і норми поведінки, використовуючи при цьому і засоби ПР.

     

     

    studopedya.ru



    О сайте

    Онлайн-журнал "Автобайки" - первое на постсоветском пространстве издание, призванное осветить проблемы радовых автолюбителей с привлечение экспертов в области автомобилестроения, автоюристов, автомехаников. Вопросы и пожелания о работе сайта принимаются по адресу: Онлайн-журнал "Автобайки"